За виробництвом меду у світі Україна поступається лише Китаю, Аргентині, США і Туреччині. Україна входить у п’ятірку найбільших світових виробників меду та постачає його для американських та європейських споживачів. Проте скупляють український мед для закордонних ринків як сировину — за заниженими цінами. Крім того, українське бджільництво страждає від недосконалого законодавства та відсутності контролю за якістю і безпечністю продуктів. За що український мед цінують за кордоном, як підвищити його вартість та чого бракує українським бджолярам, розповіла голова правління громадської організації «Всеукраїнське братство бджолярів України» та Почесна Амбасадорка Львова Тетяна Васильківська.
Який мед виробляє Україна і в яких регіонах? Чи є Львівщина «медовим» краєм?
В Україні виробляємо кілька видів монофлорного меду — із соняшника, гречки, ріпака, липи, білої акації. На експорт іде переважно соняшниковий мед, який найбільше отримують пасічники півдня України. На Львівщині маємо досить унікальний мед з золотарника, який цвіте у районі Східниці. Але і такого меду не так багато, і взагалі захід України має досить низькі показники виробництва меду.
А той мед, що продають у Львові, — якісний?
Зараз для споживача головним показником щодо харчових продуктів і, у тому числі, меду є показники безпечності. У меді можуть бути пестициди, що ними обробляють сільськогосподарські угіддя аграрії, або антибіотики, що містяться у ветеринарних препаратах, якими лікують бджіл пасічники. Виробництво меду — непростий процес, який вимагає професійних знань у бджільництві, застосування сучасних екологічних технологій, чіткого виконання законодавства, яке в Україні є застарілим та не відповідає сучасним вимогам ринку.
Наша країна є одним із найбільших виробників і експортерів меду у світі. Чому його продають за найнижчою ціною?
Так, Україна є одним із найбільших постачальників меду, особливо на американські та європейські ринки. Якщо у 2005 році ми продавали за кордон 3,8 тисячі тонн меду і працювало 3-4 компаній-експортерів, то вже у 2017 році експорт зріс до 67 тонн на рік, а кількість екпортерів — до понад 80. У 2018 році обсяги закордонних продажів скоротилися на 27% — до 49,4 тис. тонн.
Загалом кількісні показники експорту українського меду зростали протягом останніх 5 років, але середня його ціна поступово знижувалася. Ціни на світовому ринку постійно коливаються, проте вартість українського меду від цього залежить лише частково. Основною причиною здешевлення є політика українських трейдерів — вони збільшують обсяг експорту за рахунок демпінгу і закупівельної, і експортної ціни. У результаті закупівельна ціна меду в Україні зараз становить приблизно 35 грн за кілограм, і за таких умов пасічникам стає нерентабельно його виробляти.
І як це можна виправити?
Наше «Братство» ініціювало дослідження причин виникнення цієї кризи українського бджільництва, а також налагодження співпраці з Канадою та Америкою щодо експорту самих бджіл і бджолиних маток. Крім того, наша організація розробила кілька законодавчих ініціатив, які б допомогли спростити бізнес з виготовлення та переробки продуктів бджільництва в Україні. Наприклад, уже затверджені на законодавчому рівні спрощені вимоги до виробництва та продажу медових напоїв. Ще дві наші ініціативи — розроблені вимоги до пасічних господарств, які дозволять бджоляру самому стати експортером власної продукції, а також розроблені зміни до наявних законодавчих актів для захисту бджіл від отруєння пестицидами.
А в які країни потрапляє українська медова сировина?
Найчастіше український мед оптовими паріями експортується у Німеччину, Польщу та США. У невеликій кількості його експортують в Іспанію, Італію, Болгарію, Чехію та інші країни світу.
Що потрібно, аби ми почали поставляти не сировину, а натуральний чистий мед?
Звичайно, експорт меду монофлорного — наприклад, акацієвого, липового тощо — з доданою вартістю, в упакованому вигляді, приніс би більше коштів. І це могли б робити самі бджолярі, але спочатку потрібно, щоб були чітко прописані і дотримані ветеринарно-санітарні вимоги щодо первинного виробництва, зберігання та упакування меду. Тож ми в організації розробили такі вимоги для бджолярів, вони відповідають законодавству України щодо безпечності харчових продуктів. Їхнє впровадження дозволить пасічникам стати повноправними операторами національного, а згодом і міжнародного ринків.
Крім того, мед — не єдиний продукт бджільництва, який можна експортувати. Ще є багато нішевої продукції — пилок, маточне молочко, перга, прополіс, віск. Цим теж могли б займатися бджолярі, створюючи мікропідприємства.
У якому стані взагалі зараз бджільництво в Україні?
Наразі є багато проблем, які не дають захистити саму бджолу. Її вбивають першочергово отрутохімікати, які використовують аграрії, обробляючи сільськогосподарські угіддя. Згодом також хворіє свійська птиця, отруюється вода в криницях і ставках, самі люди. Ми, як громадська організація, та інші бджолярі неодноразово зверталися до виконавчої влади, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Держпродспоживслужби — готові аргументувати, у чому проблема, подати дослідження, надати готові проекти для запровадження комплексного законодавства щодо використання пестицидів в Україні. Поки що зрушень у цьому плані немає — є лише інструкції, застарілі нормативні акти, які не виконуються.
Нещодавно в Міністерстві аграрної політики та проводольства України створили Міжсекторальну робочу групу щодо обігу пестицидів. З нашої організації представників там немає, хоча ми й пропонуємо конкретні рішення цієї проблеми. Маємо надію все-таки на співпрацю, бо питання захисту бджіл — першочергове для всіх пасічників.
Що конкретно ви пропонуєте змінити?
Ми вже не один рік поспіль звертаємося зі своїми розробленими пропозиціями до Міністерства аграрної політики щодо створення комплексного законодавства для захисту як бджіл, так і бджоляра-виробника та національного ринку. На жаль, наразі ми отримуємо у відповідь лише формальні інформаційні заходи для аграріїв і пасічників. Тож ми вирішили діяти глобальніше та ініціюємо створення Інспекції з бджільництва, що має прямо підпорядковуватися Кабміну. Вона займатиметься лише бджільництвом, законодавством у цій сфері і проблемами, які пов’язані з іншими галузями, зокрема екологічним напрямком, аби все ж зберегти бджолу.
Минулоріч бджоли отруїлися пестицидами та інсектицидами у 22 областях, у 75 районах країни, а Держпродспоживслужба оприлюднила дуже мізерну статистику, тотального знищення бджіл не визнала. На думку чиновників, головною причиною смертності бджіл є те, що бджолярі не реєструють свої пасіки. Але це далеко не так. Аграрні підприємства та фермери, що застосовують отрутохімікати для обробіття угідь, в першу чергу мають розуміти, що обирати потрібно нетоксичні препарати, які б не шкодили не лише бджолам, а й птиці, рибі, тваринам, зрештою самими людям. Вони повинні попереджати не тільки бджолярів, а все населення.
Пасічник розорюється, коли гинуть бджоли, і щоб захистити майно він має довести, що його бджоли загинули від використаного аграрієм отрутохімікату. Цей процес доведення довготривалий і складний, у тому числі в роботі самої комісії, яка з’ясовує всі факти отруєння бджіл. До того ж трапляються випадки, що агрономи подають неправдиву інформацію про те, яким саме пестицидом обробляються рослини. Бджоляр платить за дослідження лабораторії, яка шукає вказаний пестицид, але не знаходить його, і видає документи, які вказують, що не знайдено вказаного пестициду у відібраних пробах бджіл, рослин тощо, тобто причини загибелі бджіл невідомі.
Так, звісно, бджоляр має за чинним законодавством бути зареєстрованим в сільраді і мати ветеринарний паспорт пасіки. Цей законодавчий припис порушений бджолярами. Але жодна реєстрація ще не спасла бджоляра від втрати пасіки через отруєння бджіл пестицидами. Тут потрібне законодавство прямої дії для всіх субєктів, і метою має бути не покарання винних, а збереження бджіл.
Ми хочемо, щоб це змінилося, щоб агропідприємства мали чіткі методики, плани обробки угідь і надавали інформацію про використані хімікати прозоро не лише бджолярам, а й усій громаді. Уже третій рік поспіль пропонуємо Держпродспоживслужбі на основі проведеного моніторингу і аналізу створити державний Реєстр обробки пестицидами сільськогосподарських угідь. У ньому б аграрії мали вказувати терміни обробки, назви отрутохімікатів та діючі речовини. Таким чином бджолярі зможуть попередити отруєння бджіл. Наразі подібна карта створюється громадською організацією. Але це тільки громадська ініціатива, яка не може зобов’язати аграрні підприємства зробити відкритими дані щодо обігу пестицидів — потрібен саме Державний реєстр обробки пестицидами сільськогосподарських угідь.
Ви готові очолити Інспекцію з бджільництва?
Так. Усі ті напрацювання, які є в Україні та на міжнародному рівні, можна легко втілити в життя. Команда Інспекції займатиметься цільово захистом бджіл, праці пасічників, національним ринком та екологічними питаннями, пов’язаними з нашим сектором. Я писала листи кільком народним депутатам з різних фракцій, аби ті надали депутатський запит в Кабмін з ініціативою створити Інспекцію. На жаль, усі без відповіді. Озвучувала це питання і в самому Міністерстві аграрної політики та продовольства України, але й там не почула слів підтримки.
Зараз у галузі задіяні приблизно 400 тисяч бджолярів. Якщо врахувати ще їхні сім’ї, науковців, освітян, підприємців, які виробляють реманент для пасік, то це мільйони людей. Має ж бути структура, яка займатиметься ними і захищатиме їхні інтереси.
Що для вас означає звання Почесної Амбасадорки Львова?
З усіх чисельних нагород, які я отримувала досі, званням Почесної Амбасадорки Львова пишаюся чи не найбільше, адже мене відзначили як фахівчиню бджільницької галузі, аграрного сектору України. Як на мене, це свідчить про велике розуміння і повагу до роботи всіх, хто працює в цій сфері, — і бджолярів, і науковців, і освітян, і підприємців.
Наша організація є повноправним членом Міжнародної федерації бджільницьких асоціацій Апімондія і впродовж років представляє українське бджільництво на її міжнародних заходах в Австралії, Франції, Аргентині, Південній Кореї, Туреччині. Наші фахівці активно беруть участь в різних наукових програмах, конгресах, семінарах. Ми отримали понад 50 міжнародних нагород за мед та інші продукти бджільництва у Великій Британії, Франції, Австралії, Аргентині, Німеччині, Болгарії, Румунії, Польщі, Південній Кореї, Туреччині, Ірландії, Італії, Чехії тощо. У 2013 році ми провели в Києві 43 Конгрес Апімондії, прийняли більше 10 тисяч делегатів зі 115 країн світу. На мою думку, саме цей Конгрес і вивів український мед на європейські ринки.
Місія почесних амбасадорів — приваблювати до Львова різні закордонні делегації. Як випрацюєте у цьому напрямку?
Щороку на Львівщині ми проводимо Міжнародний форум «Медова осінь на Львівщині. Прикордонні зустрічі». Минулого року до нас приїхали делегати з Туреччини та Польщі, з якими провели наукову конференцію та відвідали кілька бджільницьких ферм і закладів. Нашим партнером є Інститут біології тварин НААН, директор якого, доктор ветеринарних наук Василь Влізло, до речі, також є Амбасадором Львова. У жовтні у Львові пройде ІV такий форум. Крім того, готуємо програму для міжнародної зустрічі апітерапевтів — лікарів, які використовують у своїй практиці продукти бджільництва. Хочемо зібрати на майданчиках Львова фахівців з апітерапії з Євросоюзу та інших країн світу.
Чим ще цікавий Львів для інших бджолярів світу?
Наше місто загалом зручне для міжнародних зустрічей із фахівцями з бджільництва, адже розташоване неподалік кордону з Євросоюзом. Львів цікавий також для іноземців як культурний та історичний центр, тож ми маємо хороший досвід у проведенні бджільницьких свят і та інших заходів. До них залучаються не лише фахівці галузі, а й різні культурні і просвітницькі організації, творчі колективи різних країн. Зустрічі на прикордонних територіях показують нашу культурну ідентичність, покращують професійні стосунки і дипломатію.
Крім того, у Львові та області є магазини з різним реманентом для пасік, що також приваблює увагу. Водночас є бджолярі, які мають свої брендові продукти бджільництва і хочуть переробляти їх в косметику — креми, мило, маски, засоби для медового масажу. Також ми мотивуємо бджолярів займатися виробництвом маточного молочка, яке зараз затребуване, зокрема, у Японії в косметичній галузі. Думаю, що для нас усе попереду, адже ми вже цікаві для іноземних партнерів.
Додамо, що у Львові до 30 вересня триває прийом заявок на звання Почесних Амбасадорів. Це звання надається на два роки тим, хто, використовуючи свій авторитет і професійні знання, сприяє міжнародній промоції Львова як достойного міста для проведення конференцій, форумів, семінарів, виставок, симпозіумів, самітів тощо. Номінуватись на звання Почесного Амбасадора Львова можуть самі кандидати. Також їх можуть висунути університети, громадські організації, органи місцевого самоврядування, суб’єкти туристичної діяльності та інші гравці сфери науки, політики, бізнесу, інформаційних технологій та культури. Детальніше про подачу заявок можна прочитати за посиланням.
Матеріал незалежного міського медіа-хабу
“ТВОЄ МІСТО”
Автор: Ольга Шведа
Фото: Тетяна Васильківська
