П’ять років тому Львівське конференц-бюро започаткувало програму почесних Амбасадорів Львова. Як це – представляти місто на найпрестижніших міжнародних конференціях –Tvoemisto.tv розповіла Ірина Сенюта, почесна Амбасадорка Львова, докторка юридичних наук, доцентка, завідувачка кафедри медичного права Львівського національного медуніверситету імені Данила Галицького.
Ірина Сенюта також є головою Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України та керівницею Центру медичного права ВША НААУ. Усе це вона використовує для того, щоб популяризувати Львів за кордоном.
Львів, на думку Ірини Сенюти, мають знати не лише як затишне культурне середовище, а і як солідний діловий центр, що асоціюють не лише із кавою та шоколадом, а із цікавими можливостями у галузі ділового туризму.
Співпрацю із Львівським конференц-бюро Ірина Сенюта розпочала два роки тому. Віце-президент Всесвітньої асоціації медичного права професор Мамедов розповів про неї Львівському конференц-бюро на одній із міжнародних виставок конференц-індустрії. Після чого відбулося знайомство у Львові та початок співпраці. Ірина Сенюта зацікавилася можливостями співпраці та подала заявку на звання Почесного Амбасадора Львова і була обрана спеціальною комісією.
Як звання Почесної Амбасадорки вплинуло на вашу роботу?
Кожну нову посаду сприймаю як нову місію, тож активізувала свою міжнародну діяльність. За ці два роки є чимало результатів: мене обрали членом Правління Європейської асоціації медичного права, де раніше я була національним представником в Україні. Від Правління Асоціації мене призначили членом наукового комітету 8-ї Конференції ЄАМП, що відбудеться у вересні 2021 в Генті у Бельгії.
Ми із Львівським конференц-бюро також подавали заяву, аби приймати цю конференцію у Львові і вийшли до півфіналу, де конкурували з Гентом – різниця між нами була менше бала. Тож, можна вважати, що перша заявка на серйозну подію у сфері медичного права була успішною та додала наснаги продовжувати боротьбу, аби в майбутньому проводити такі міжнародні заходи. Наше місто є одним із знакових у царині медичного права, і не лише в Україні.
За моєї ініціативи підписали меморандум про співпрацю між Національною асоціацією адвокатів України та Всесвітньою асоціацією медичного права. Виконавцями меморандуму є Комітет медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ. В нас чимало планів на ниві освіти та підвищення кваліфікації.
Можливо, змінилось щось у самоусвідомленні?
Амбасадор – це велика відповідальність, адже ти є своєрідною «візитівкою» міста. Я народилась у Львові, тут становилась і розвиваюсь як особистість і фахівець. Маю чималий досвід міжнародної діяльності, тому знаю, що за делегаціями, персоналіями формується уявлення про державу в цілому. Це додає ще більшого відчуття відповідальності за таку місійну роботу.
Які маєте амбіції у цій почесній місії Амбасадорки?
Я намагатимусь, аби у Львові відбулась масштабна міжнародна конференція з медичного права, де переплетуться наука і практика. Вона буде корисною і відкриє нові можливості для співпраці та, звісно, презентує Львівську школу медичного права. Професійних мрій багато.
Яким представляєте місто колегам із закордону?
Львів – місто-загадка, варто сюди приїхати, щоб відчути його таємничість, магію. А ще це місто можливостей для кожного, хто бажає творити, працювати, особистісно і професійно зростати. Львів невпинно зростає, змінюється. Перед ним велике завдання – бути сучасним, проте не втратити історичного шарму.
Львів – це переплетення науки, освіти, культури, продуманої інфраструктури, що стає кращою, гостинності, затишку. У руках вправного організатора все це можна виплести у красиве мереживо довершеного заходу. У ньому буде синергія змісту, атмосферності. Це не залишить байдужим.
Які ключові «послання» транслюєте за кордоном про проблеми, переваги Львова у галузях медицини?
У Львові давні традиції медичної науки, чимало лікарів-практиків і лікарів-учених зі світовим ім’ям, є досвід, який варто запозичувати. У нас також активно розвивається медичний туризм, а бізнес формується як соціальний і ціннісноорієнтований. Це неймовірно важливий сегмент для медичної справи, наприклад, у галузі допоміжних репродуктивних технологій.
Коли виконую місію Амбасадорки, я не є ретранслятором проблем. Для цього є інші майданчики: конференції, форуми. Я інформую про переваги Львова як центру ділової гостинності.
Медичне право доволі специфічна галузь. Як воно привабило вас?
Медичне право цікаве мультидисциплінарністю, адже поєднує право, медицину й етику, що всупереч «закону» перетинаються у цій царині. Важливо, аби формувалась правова медицина, ціннісноорієнтована та людиноцентрична. Ця галузь цікава і медиками, і правникам, і релігієзнавцям, і філософам.
У студентські роки мені до рук потрапила книга професорки Савицької «Відшкодування шкоди за неналежне надання медичної допомоги», що неабияк зацікавила мене. Предмету медичне право тоді не було, тож після закінчення університету я вирішила розвивати цю галузь і наполегливо працювала у цьому напрямку роками. Я вивчала тематику і передавала знання, згодом доєдналась адвокатська практика в цій царині, зараз намагаюсь поєднувати викладацьку, наукову, адвокатську, громадську діяльності, що крутяться навколо «планети» медичного права. Медичне право – це моя професійна «хвороба» і моя професійна любов.
Які основні проблеми в галузі медичного права нині бачите в Україні?
Медичне право охоплює правовідносини у галузі медичного обслуговування. В українській системі охорони здоров’я – незліченно проблем, тож і в медичному праві їх немало. Одна з найважливіших – законодавча. У нас чимало нормативних актів, що суперечать один одному. Вважаю, що Україні потрібен Медичний кодекс, що дасть повноту регламентації та допоможе уникнути нормативних колізій і прогалин.
У нас триває медична реформа, точкою відліку якої став Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Конституційний Суд України відкрив провадження за поданням 59 народних депутатів України про конституційність цього Закону. Рішення у цій справі, на яке очікуємо вже понад два роки, буде знаковим для української системи охорони здоров’я.
Важливо і те, що Україна досі не ратифікувала Конвенцію про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини. Підписала, але не ратифікувала. А протоколи Конвенції регламентують проблематику заборони клонування, трансплантації, генетичного тестування і біомедичних досліджень. Чому не вистачило волі законодавця за понад вісімнадцять років вирішити це питання, незрозуміло.
Прогалиною у медичній практиці вважаю майже повну відсутність стандартів у галузі охорони здоров’я. До прикладу, сьогодні кесарів розтин медичні працівники здійснюють без стандарту, адже наказ МОЗ, що до цього втратив свою чинність ще у 2014-му.
Пандемія оголила чимало медичних проблем в країні. У галузі медичного права, ймовірно, також?
Напевно, для більшості населення не держави, а усього світу, слова «інфекційний контроль» та «інфекційна безпека» вже набили оскому. А в Україні все ще прогалина в нормативному забезпеченні у цих галузях. В лютому на громадське обговорення подали наказ МОЗ «Про організацію профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладах охорони здоров’я», проте цей документ і далі залишається проєктом.
Держава забезпечує страхові виплати медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров’я. Це закріплено законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Втім, якщо медик помер унаслідок інфікування коронавірусом, яким заразився під час виконання професійних обов’язків, то виплати нараховуватимуть членам сім’ї, батькам, утриманцям померлого медика. Але якщо немає документів, які підтверджують належність до складу сім’ї померлого або перебування на його утриманні, то статус члена сім’ї або факт утримання встановлює суд. Тому сьогодні не одна справа в суді, коли необхідно, приміром, довести, що син є членом сім’ї матері.
Наскільки важко довести порушення прав пацієнтів в Україні?
Непросто, однозначно. Це складна галузь юридичної практики: непростий збір доказів, не завжди ефективні механізми захисту прав людини, незначні строки притягнення до кримінальної відповідальність за медичні злочини, тривалість проведення експертиз – все це ускладнює процес. Проте за свої права варто боротись. Пацієнти все активніше це роблять, також права померлих пацієнтів активно захищають члени їхніх сімей. Медицина дуже чутлива сфера, в ній особливо гостро відчувається порушення прав людини. А от медичні працівники повинні б наполегливіше відстоювати свої права, зокрема трудові.
Чи захищені лікарі законом в Україні?
Чинна нормативно-правова база закріплює значний перелік прав і обов’язків медичних працівників, надає різні способи їх захисту. Насамперед медичні працівники повинні знати свої права і вміти їх реалізувати, як і обов’язки, що слід знати і виконувати. З пацієнтами – подібна ситуація.
Чи має Україна такий досвід у галузі медичного права, що перебирають за кордоном?
Сьогодні в жодній країні такий спектр фахівців не опановує медичне право як в Україні. І не так багато країн мають окремі кафедри медичного права. Колег завжди вражає, коли вони чують, що на додипломному рівні для студентів-медиків медичне право викладають як обов’язкову дисципліну. Це дозволяє правильно підготувати їх до викликів медичної практики. В багатьох юридичних закладах вищої освіти студенти-правники вивчають медичне право. Наш досвід варто запозичувати.
Розкажіть про міжнародні проєкти, в яких працювали.
Я мала приємність працювати в численних міжнародних проєктах ABA/ROLІ, Фонду відкритого суспільства, USAID, Ради Європи, ASPHER, Міжнародного фонду «Відродження».
Одним із наймасштабніших був міжнародний проєкт «Права людини у сфері охорони здоров’я» (2007-2012 рр.). Він відбувався паралельно у восьми різних країнах. Сьогодні працюю в проєктах Ради Європи, зокрема в цікавій програмі, що займається розробкою механізмів захисту персональних даних. І завершила корисний проєкт для суддів з ПРООН.
Матеріал незалежного міського медіа-хабу
“ТВОЄ МІСТО”
Автор: Вікторія Савіцька
Фото надані Іриною Сенютою
