«Ми показали всьому світу, що можемо захистити нашу незалежність і демократію. Це те, за що бореться Україна. Вона бореться за суверенітет і свободу слова, за право бути окремою державою або навіть існувати. Україна хоче бути країною, яка буде потрібна Європі», – каже професор, доктор фармацевтичних наук РОМАН ЛЕСИК, завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, колега та друг польських фармацевтів, у розмові з головним редактором «Великопольської Фармації» Євгеніушем Яросікєм та доктором фармацевтичних наук Стефаном Пєхоцкім.
Ви завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, викладач та педагог, який передає своїм студентам знання та основні цінності, якими повинні керуватися майбутні фармацевти, автор популярного підручника з фармацевтичної хімії в Україні, автор численних наукових публікацій, співавтор понад 50 українських та міжнародних патентів. Після багатьох років пандемії COVID-19 та пов’язаних з нею обмежень настав час війни. Чи є у Вас сили для проведення наукових досліджень в цих драматичних обставинах? Чи це взагалі можливо зробити?
Пандемія коронавірусу SARS-CoV-2 стала для нас особливим уроком. Мені було важко звикнути до того, що моя кафедра була пустою, що університетські коридори були порожніми, що професійні контакти набули дистанційної форми. Десятки годин були проведені на самоті перед комп’ютером. І все ж у нас є сильна потреба жити в спільноті, потреба у нормальних щоденних розмовах, які нам так потрібні. Я відчув це відчуття під час нещодавньої конференції на фармацевтичному факультеті Медичного університету Познані, що супроводжувала відкриття Collegium Pharmaceuticum. Коли я з’явився перед учасниками конференції, я відчував себе музикантом, що виходить на сцену – можливо, тому, що я грав на гітарі та фортепіано – щоб зачарувати глядачів своїм виступом. А тепер час війни, яка вторглася в моє особисте і професійне життя і життя моїх співвітчизників. Як завідувач кафедри органічної хімії тісно співпрацював з університетами Києва та Харкова, де мав можливість проводити аналітичні дослідження. Наразі це неможливо. Однак я знайшов підтримку в Польщі – допомогу запропонували університети в Познані та Любліні. Ось де я передаю зв’язки, які синтезую. У Польщі виконуються дослідження, а результати надсилаються мені до Львова електронною поштою. Ця співпраця дозволяє мені безперервно вести науково-дослідну діяльність. Після початку російської агресії в Україні ми не працювали тільки два тижні. Ми швидко зрозуміли, що кожен повинен працювати у своєму місті, роблячи те, що він робить найкраще, щоб боротися з агресором таким же чином.
Як працюють українські медичні університети в умовах війни, щоденних повітряних тривог та бомбардувань цивільних об’єктів?
Деякі університети, які розташовувалися на сході і півдні нашої країни в районах, які зараз окуповані росією, були переміщені в центральну і західну Україну. Багато університетів працюють онлайн. Серед них – Національний фармацевтичний університет у Харкові, університет з традиціями, заснований у 1804 році. Я дуже люблю харків’ян, у мене з ними постійний контакт. Вони приїжджали до мене на стажування, на навчання. Харків’яни – українські патріоти і дуже люблять своє місто. Це люди, яких важко зламати. Деякі з них отримали гранти, виїхали до Польщі, Швейцарії, Великобританії. Однак вони не розірвали зв’язків зі своїм університетом і обов’язково повернуться до нього колись. Я знаю шановного хіміка проф. Вікторію Ліпсон, яка на початку війни виїхала до Італії, але швидко повернулася до Харкова, де працює науково. Професор Валентин Чебанов з Інституту монокристалів, потужного наукового центру в Україні, не залишив Харків. Він весь час працював у підвалах – так виконував свої обов’язки перед українською державою і улюбленим містом. Там є більше вчених, які хочуть продовжувати свої дослідження і надалі. Для мене такі люди – герої.
Заняття в Харківському університеті проходять онлайн?
Так, заняття проводяться онлайн. Завдяки співпраці між університетами вдається забезпечити належний перебіг навчального процесу. Наприклад, у Львові харківські студенти склали першу частину тричастинного державного іспиту, який проводиться після третього курсу навчання.
У тіні війни проходить також навчання у Львівському медичному університеті.
У Львові студенти першого та останнього курсу фармацевтичного та медичного факультетів навчаються стаціонарно, а інші можуть вибрати, чи хочуть вони навчатися стаціонарно, чи онлайн. Завдяки цьому навіть у воєнних умовах студенти, які з різних причин не можуть приїхати до Львова, можуть продовжити навчання. Через близькість польсько-українського кордону навчання у Львові користується великою популярністю. На першому курсі фармацевтичного факультету розпочали навчання 80 студентів, на медичний факультет прийнято близько 500 осіб, а на стоматологічний факультет – понад 200 осіб. Багато молоді приїжджає до Львова зі сходу України. Вони хочуть щось змінити у своєму житті. Вирішальним фактором є не архітектурні цінності міста Львова, а рівень викладання.
Напад росії на Україну – це випробування для всіх нас. Польські фармацевти та студенти фармацевтичних факультетів не залишилися байдужими до трагедії українців, займаючись допомогою Україні та біженцям, які шукають притулку в Польщі. У багатьох містах створені пункти фармацевтичної допомоги. Студенти Познані брали участь у відборі та замовленні лікарських засобів, доставлених з Німеччини, Франції, Великобританії, які мали бути відправлені в Україну.
Українські студенти також брали участь у гуманітарних акціях, зборі коштів, різних формах волонтерства. Мій син Данило вивчає медицину та фармацевтику (заочно). Його знання дуже корисні при сортування ліків. Він допомагає разом з колегами – вони відокремлюють ліки та медичні вироби, вони активні в соціальних мережах, беруть участь у різних проектах допомоги. Кожен з них працює на нашу спільну перемогу.
Чи може українська влада забезпечити аптеки необхідними ліками, особливо тими, які використовуються при хронічних захворюваннях?
У перші дні війни відсутність ліків була дуже серйозною проблемою. Я переніс кардіохірургічну операцію, і на собі відчув нестачу ліків. Наприклад, було важко отримати певні антигіпертензивні препарати. Зараз завдяки гуманітарній допомозі ситуація стабілізувалася, хоча, звичайно, є дефіцит деяких ліків. Важливо, що більшість фармацевтичних компаній вже працюють, деякі перенесені на захід України, тому їх виробництво, безумовно, покращить постачання лікарських засобів до аптек.
Війна стала фоном нашого повсякденного життя. Ми поступово звикаємо до образів воєнної реальності, трагедій і злочинів, скоєних російськими варварами. Війна – це час прискорення соціальних змін. В Україні вже є консенсус щодо бажання відмовитися від російської та радянської спадщини. Наступає десакралізація радянських історико-ідеологічних міфів.
Ця війна змінить Україну та Європу. Головною проблемою моєї країни була радянська політика, її вплив на українське суспільство, спадщина Пітера Ментена – з нею треба боротися. Тридцять років незалежності вказують на те, що з минулими подіями можна впоратися, але це складно. Війна зробила це швидко. Російське вторгнення і його жорстокий перебіг об’єднали українське суспільство і владу моєї країни в їх прагненні до його дерусифікації в багатьох сферах. Проросійські партії втратили майже весь свій електорат. Російські історичні постаті і символи вилучаються з публічного простору. Люди, які думали, що можна залишити щось від політики періоду СРСР, зрозуміли, що це недоречно. Також відбуваються зміни у відносинах між народами – польським та українським. Те, що ми переживаємо вже рік, дійсно показує, що ми разом боремося з агресором. Я вдячний за підтримку, яку надає Польща. У своїх статтях я завжди дякую українським військовим наприкінці і за можливість співпрацювати з Польщею в цей важкий час.
Ви народилися в Старому Самборі, але живете і працюєте у Львові. Як війна змінила повсякденне життя жителів міста Львова?
Організація життя в місті стала пристосованою до умов війни. У нас комендантська година, повітряні тривоги, наявні укриття. Є жертви російських ракетних ударів. Але компанії працюють. Кожен повинен працювати, щоб врятувати Україну. Приплив внутрішньо переміщених осіб зі Сходу не змінив дух Львова, в особі якого усе багатство різноманітних культурних цінностей відбивається в захоплюючій формі. Внутрішньо переміщені особи з Донбасу хочуть перейняти нашу культуру, мову, вивчити історію Львова і, ймовірно, деякі з них будуть жити тут постійно. У них є шанс збагатити культурну тканину міста.
Місто називають «тигелем народів» і релігійних конфесій, адже Львів – це місто трьох великих конфесій. Поляки назавжди вписалися в історію Львова. Кілька років тому на засіданні Познанського відділення Польського фармацевтичного товариства ви прочитали лекцію «Участь та роль поляків у більш ніж 230-річній історії університетської фармацевтичної освіти у Львові».
Польські вчені зробили важливий внесок у розвиток фармацевтичних наук. Це стосується як дидактики, так і наукових досліджень. Професор Броніслав Радзішевський (1838-1914), ректор Львівського університету, був видатним хіміком, автором понад 200 робіт у галузі органічної хімії, особливо ароматичних сполук. Він створив першу сучасну хімічну лабораторію у Львові. На його честь був названий відкритий ним синтез нітрилу, класична реакція органічної хімії, що полягає в отриманні амідів в результаті дії окисленої води на нітрил в лужному середовищі, а також синтез імідазолів, відомий як реакція Дебуса-Радзішевського. Він також був творцем основ теорії хемілюмінесценції, займався вивченням вітчизняних мінеральних джерел в лікувальних цілях, а в 1877 році висунув гіпотезу про походження нафти з фауни і морської флори. Радзішевський вважається засновником першої польської хімічної школи. Він був польським патріотом і брав участь у Січневому повстанні. Також видатним вченим був Богуслав Бобранський (1904-1991), завідувач кафедри органічної та фармацевтичної хімії фармацевтичного факультету Університету імені Яна Казимира у Львові, і, таким чином, мій попередник на цій посаді. Він провів великі дослідження органічних сполук, особливо психотропних препаратів. Професор Бобранський зсинтезував барбітуратну сполуку проксібарбал. Після позитивних клінічних випробувань він був використаний в польській медицині під торговою назвою препарату Іпронал, який здійснив революцію на фармацевтичному ринку. За його підручником «Органічна хімія» навчалося багато поколінь польських фармацевтів. Після Другої світової війни Богуслав Бобранський жив у Вроцлаві. У 1950 році він став деканом фармацевтичного факультету Медичної академії, а потім два терміни був ректором цієї академії. З 2018 року у районі Вроцлава (Гай) вулиця названа іменем Богуслава Бобранського.
Кого ще, зокрема, ми повинні пам’ятати?
Видатним польським вченим, пов’язаним зі Львовом, був Якуб Парнас (1884-1949) – піонер польської біохімії, засновник Львівської школи біохімії, завідувач кафедри фізіологічної хімії в Університеті імені Яна Казимира у Львові. Разом зі своїми учнями він займався в першу чергу м’язовим метаболізмом, і відкрив, серед іншого, фосфороліз глікогену. У співпраці з Інститутом Нільса Бора в Копенгагені він застосував ізотопні методи в біохімії. Прізвище Парнас увіковічнене в назві гліколітичного шляху ЕМП (шлях Ембдена-Меєргофа-Парнаса), що описує послідовність перетворень сполук фосфору в м’язах від фосфоролізу глікогену до виробництва молочної кислоти. Якуб Парнас помер у московській в’язниці на Луб’янці. За свої досягнення він міг отримати Нобелівську премію. На жаль, з незрозумілих причин він втягнувся в політику, підтримавши своїми діями радянську державу. У Львові також працював видатний хімік Авґуст Фройнд (1835-1892), колега професора Леопольда фон Пебаля, який свого часу був пов’язаний зі Львовом. Фройнд займався органічною хімією. Розробив метод отримання циклопропану – речовини, що використовується в загальній анестезії. Автор одного з перших підручників з хімії – «Конспект хімії для використання в середніх школах», який був опублікований у 1883 році.
Протягом багатьох років ви співпрацюєте з польськими університетами, в тому числі з фармацевтичним факультетом Медичного університету імені Кароля Марцинковського у Познані. Під час війни в Україні ця співпраця є ще більш необхідною.
Співпраця між фармацевтичними факультетами Львова та Познані була започаткована в 2001 році під час наукового конгресу Польського фармацевтичного товариства, що відбувся в Познані, і вже в 2003 році ця співпраця призвела до перших спільних публікацій. Коли я був деканом фармацевтичного факультету, я підтримував спільні освітні та наукові проекти, включаючи обмін студентськими групами, стажування, конференції під назвою «Colloqium Pharmaceuticum». Співпраця з кафедрою органічної хімії фармацевтичного факультету університету у Познані призвела до спільної наукової роботи. Спільно з професором доктором габітованим Анджеєм Ґзелло було написано близько 60 наукових статей, які з’явилися у відомих наукових журналах. У Медичному університеті Білостока я співпрацюю з командою Анни та Кшиштофа Бєлавських. Я співкерівник трьох докторських дисертацій у Білостоці та трьох – у Познані. Під час війни моя співпраця з польськими університетами ще більше поглибилася.
Війна в Україні – найсерйозніший урок для Європи після Другої світової війни. Рік тому в інтерв’ю Ви висловили сподівання, що якщо світ став на бік України, то ця війна незабаром закінчиться…
Ми думали, що війна скоро закінчиться, всі так думали. Але я вірю, що все буде добре. Українців підтримують поляки, англійці, американці та інші країни. Ми відчуваємо цю підтримку, хоча хотіли би бачити більше зброї. Ми показали всьому світу, що можемо захистити нашу незалежність і демократію. Це те, за що бореться Україна. Вона бореться за суверенітет і свободу слова, за право бути окремою державою або навіть існувати. Україна хоче бути країною, яка буде потрібна Європі. Росія хвора, і ми повинні думати про те, як її можна змінити. Але наразі це ворог, з яким треба боротися. Конфлікт не можна заморозити знову. Україна повинна перемогти!
Текст: Євгеніуш Яросік та
доктор фармацевтичних наук
Стефан Пєхоцкі для видання
«Великопольська Фармація»
Роман Лесик отримав науковий ступінь “доктор наук” у 1996 році та габілітацію у 2005 році у галузі медичної хімії, спеціалізуючись на хімії похідних 4-тіазолідинону. У 2004-2014 роках був деканом фармацевтичного факультету Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а з 2015 року – завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Основний напрямок наукової діяльності професора Романа Лесика – синтез нових гетероциклічних сполук з протираковою, протизапальною, антиконвульсантною, протимікробною та противірусною діями з використанням методів раціонального біомолекулярного моделювання, хіміометрії, молекулярного докінгу, QSAR-аналізу та QSPR-аналізу та віртуального скринінгу. Ці сполуки в основному є похідними 4-тіазолідинонів, тіопірано[2,3-d]тіазолу і тіазоло[4,5-b]піридин. Його команда зсинтезувала понад 7000 з цих нових речовин, з яких близько 2500 були всебічно протестовані для вищезгаданої діяльності. З них майже 300 були скеровані до повних панельних біологічних досліджень, а деякі з них увійшли в цикл систематичних, багатовидових досліджень in vivo.
У 2019 році професор Роман Лесик отримав звання почесного доктора (Doctor Honoris Causa) Медичного університету імені Кароля Марцинковського у Познані.
