fbpx

БОГДАН ШУМИЛОВИЧ: У ДОВОЄННІЙ ГАЛИЧИНІ НЕ СВЯТКУВАЛИ ВІД «РОМАНА ДО ЙОРДАНА»

Хтось спокійно святкує Новий рік 31 грудня і не замислюється над походженням свята, а частина людей ставить собі низку запитань, як-от: чи не занадто радянське це свято і куди посунулось Різдво з позиції головного свята року. Про Новий рік і Різдво, радянську еволюцію та людську любов до переступання порогів розповідає історик, керівник проєкту «Міський медіаархів» Богдан Шумилович.

Перехід до «еволюційних» ритуалів

Дорадянське зимове святкування цілковито залежало від різдвяного циклу з його богослужіннями, колядками і традиціями. Комуністична влада хотіла замінити церковне на світське і випадково створила найбільш універсальне свято, що полюбилось усім, зокрема і нерелігійним людям.

«Основна ідеологія комунізму і соціалізму – еволюція. Відповідно, треба було контролювати, як люди думають, позбавити радянських громадян прив’язки до пережитків минулого. Для цього комуністи використовували різні методи: від терору до переконання», – каже історик Богдан Шумилович.

До Другої світової війни релігія була під забороною і зазнавала переслідувань.  Під час війни Сталін переглянув її роль у суспільстві, тому що побачив, як вона мобілізувала людей. У повоєнний час Російську православну церкву дозволили, але – лише під наглядом спецорганів.

«У радикальний період, коли радянська система формувалась, влада мусила вигадувати нові ритуали і дії, які мали замінити релігійні. Діяли так, як колись християни з язичниками: поєднали старе і нове. Святкування повинно бути зимою, але мати злегка іншу форму. Тобто якщо ви маєте той самий час, просто зміщуєте дату і використовуєте майже ті самі ритуальні дії, які люди мали», – говорить експерт.

Такими ритуалами були, наприклад, родинні зібрання, вручення подарунків та обов’язково – віра в дива. Все це мало стати головними атрибутами Нового року і плавно замінити Різдво.

«Святкування Нового року пов’язане із календарем. Закінчується грудень – починається новий відлік. Те, що воно припадає між датами святкування Різдва за західним і східним обрядом,  було дуже зручно, адже можна було заборонити обидва, і святкувати тільки Новий рік», – додає Богдан Шумилович.

Тоді партія дозволяла лише те, що мало колективний підхід. Разом працювати – разом і святкувати.

Новий ритуал об’єднання

Україна – клаптикова держава, яка зібрала людей з дуже різними поглядами. Але приходить Новий рік і приносить із собою чудо єдності на крилах феєрверків.

«Новий рік – це свято, коли львів’янин не дивиться вороже на луганчанина, на одну ніч з народного лексикону зникають «бандерівці» і «східняки». Нас – українських вірмен, грузинів, татар, росіян, поляків – не може об’єднати мовна єдність, але нас об’єднують культурні явища», – коментує Богдан Шумилович.

Різдво не може замінити Новий рік, як колись Новий рік не зміг замінити Різдво, що потайки святкували і під час найжорсткішого насадження атеїзму. За пізнього Союзу система зимових свят реформувалась в неконтрольовану чергу безкінечного святкування.

«На довоєнній Галичині, наприклад, було не прийнято святкувати «від Романа до Йордана». Причиною суперсвяткового січня стали пізньорадянські практики, де химерно поєдналось християнство та офіційні радянські свята. Було багато вільного часу, можливість нічого не робити, навіть певна безкарність, тому люди пили на роботі і між роботами. Під час Союзу багато селян переселились у міста і принесли зі собою свою зимову обрядовість. У селах взимку набагато менше роботи, і така «відпочинковість» плавно перекочувала в міський Новий рік», – розповідає історик.

Різдво у Шевченківському гаю у Львові. Фото: РІСУ

Культ їжі 

Легендарний олів’є став символом радянського Нового року через не менш радянське явище – дефіцит. Майонез діставали через троюрідних кумів з боку прабабці, щоб мати ознаку заможності на святковому столі. Так на новорічний стіл перекочували кришталеві келихи з «Советским шампанским», які майже кожна радянська господиня з обережністю сапера діставала з глибин серванту, щоб після Нового року одразу заховати назад. Ікра в скляних карафочках ставала останнім обов’язковим штрихом до заможного столу. Люди намагались дозволити собі все найкраще в новорічну ніч, адже атеїстична радянська влада мусила дати народові елемент казкової обрядовості, де «як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш».

Фото: Gazeta.ua

«Новий рік не має обмежень. Якщо напитись на Різдво, суспільство висловлює певну дозу осуду, а для 31 грудня – це норма. Свято повного «розслабону», коли люди можуть себе відпустити: пити, їсти, битись і гостювати в травмпунктах. Релігійне свято цього не замінить, бо має зовсім іншу специфіку та смислові наголоси», – каже Богдан Шумилович.

Територія Різдва, територія Нового року

Побутує думка, що східна Україна – це територія Нового року, а західна – Різдва. Але це перебільшення.

«Східні українці багато пережили під час Голодоморів 1920-1930-х років. На західну Україну Союз прийшов уже дещо в м’якшій формі. Тому в галичан інша специфіка пережиття страшного досвіду, вони не можуть бути «рольовими моделями» для східної України. Там теж святкують і Різдво, і Великдень, проте з іншими наголосами», – говорить історик.

На Заході є поняття «дива в Різдвяний вечір». На пострадянському просторі таку ж функцію виконує Новий рік.

«На Галичині елемент містичного дива, що стається щороку, – це свято Миколая. На Сході України також в пошані святий, але в обрядовому сенсі він приносить солодощі, а не чудеса. Тому ці дива переносяться на Новий Рік під ялинку. Ритуали, що шануються в народі настільки довго, хоч і перенесені з авторитарної доби, можуть грати і непогану роль у державотворенні», – зазначає Богдан Шумилович.

Наголоси і дива

Віра в дива й олів’є на Новий рік об’єднують Схід і Захід, бо це олів’є вони можуть чудово їсти разом. У шампанському під куранти нічого страшного немає. Люди тішаться, купують подарунки, прикрашають ялинки і миряться з рідними. Але зараз державі потрібно змінювати наголоси, адже є апріорі деструктивні ритуали.

«На Новий рік в СРСР людям давали квартири, премії, машини.  У свідомості народу є поняття, що до Нового року вони  важко працювали і заслужили на диво. Усі досі рахують всі бюджети і звіти Новим роком, не Різдвом. Люди – лімінальні створіння, зберігають свої ритуали з переступанням порогів, якою б древньою ця практика не була», – підсумовує Богдан Шумилович.

Матеріал  незалежного міського медіа-хабу

“ТВОЄ МІСТО”

Автори:

Альона Мартинюк

Інна Волоська